8 травня - День памяті та примирення
Історична довідка
8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.
З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.
Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені і дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна.
8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора “Міссурі” було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
Українці, які в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора
1.Анна Храплива
Канадійка українського походження, що добровільно пішла до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії, відзначена Медаллю Британської Імперії.
2. Пітер Дмитрук
Канадський пілот бомбардувальника. З парашутом врятувався зі збитого літака і приєднався до французьких партизанів. Загинув, але врятував мешканців французького містечка від репресій.
3. Іван Кожедуб
Найрезультативніший льотчик-ас Союзників часів Другої світової війни. На рахунку – 64 повітряні перемоги. Тричі Герой Радянського Союзу.
4. Олена Мостович — «Верба»
Керувала Українським Червоним Хрестом на Волині та Поліссі, організовувала медичне забезпечення УПА. Загинула в бою. Однією з перших нагороджена Золотим Хрестом Заслуги.
5. Ніколас Міньо
Вояк армії США. Загинув героїчно у бою в Тунісі. Нагороджений Медаллю Пошани, Срібною Зіркою, медаллю Пурпурове Серце.
6. Михайло Опаренко
Пілот польської та британської авіації. Брав участь у боях проти нацистського агресора із перших днів Другої світової війни. Відзначений нагородами.
7. Ніколас Орешко
Американець з українським корінням. Здобув найвищі військові відзнаки за героїчні бої в Німеччині, будучи старшим сержантом піхотної дивізії США.
8. Петро Федун – «Полтава»
Лейтенант ЧА, полковник УПА. Воював проти німецьких окупантів. Видатний ідеолог та публіцист визвольного руху. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1 класу і Золотого Хреста Заслуги.
9. Василь Порик
Герой Радянського Союзу. Втік із німецького концтабору у Франції і сформував свій партизанський загін. Потрапив у руки нацистів під час одного із боїв і був розстріляний.
10. Амет-Хан Султан
Льотчик-ас. Збив 30 ворожих літаків сам на сам і ще 19 в групових боях. Двічі Герой Радянського Союзу. З гордістю відкрито називав себе кримським татарином.
11. Євдокія Завалій
Полковник Завалій — єдина жінка, яка під час Другої світової війни служила командиркою взводу морської піхоти.
12. Майкл Стренк
У складі елітного підрозділу Корпусу морської піхоти США Майкл Стренк брав участь у важких боях на Тихому океані. Саме він був серед тих, хто підняв переможний прапор над Іводзімою.
Матеріали взято з сайту https://uinp.gov.ua/
Український Інститут Національної Памяті
ПИСАНКА Мирослав Лазарук
Я – писанка, писана житнім вогнем,
Процідженим через вузесеньку кістку,
Мене ще леліятимуть у любистку,
Абись-те любили мене.
Котитимусь легко з голодних верхів
В хустині оранжевій, у вишиванці,
Де барви, мов звуки флоярині вранці,
Глибокі, терпкі, мов не з наших віків...
Я кочусь, кочусь із далеких відлунь,
Жорнує мене забуття скам’яніле,
Та я воскресаю, і личко змарніле
Несу на долонях затерплих на грунь.
Лишаються тільки зрадливі рубці
Під воском тугим, барвниками й узором,
І не збагнути їх втомленим зором –
Душею лишень. Най лакузи – жерці,
Поблажно вовтузяться коло багать,
Перунів нових вихваляючи хвацько...
Я писанка вічна, мене так багацько,
Не вистоїть навіть муштрована рать.
Ой малює Одарочка писанки червоні,
І біжать до неї взори: півні, зорі, коні.
Кожне просить на писанці його написати,
Кожне хоче звеличати Господнєє Свято.
Кожне каже: „На писанці я все не віднині.
Мене здавна так писали та ще в Україні!”
Ми яскраві писаночки, гарні, гарні панночки,
Нас писала невеличка Марусенькина сестричка.
Ой писала в темну нічку і спалила цілу свічку,
Жовтим воском нас красила і до фарби положила.
Леся Храплива
Неможливо уявити український
Великдень без писанок, неповторні орнаменти та розмаїття кольорів яких
зачаровують око. Практично в усіх народів світу яйце шанувалося здавна і стало
символом життя та народження, оскільки в ньому закладено життя як таке.
У регіонах були поширені
різноманітні легенди, які розповідають, відколи почали фарбувати яйця до
Великодня.
На яйцях нотували всі символи, що
були важливими для людей у різні періоди, які вважалися оберегами: сонце,
місяць, зірки, вогонь, вода, земля тощо. Звичайно, що в ті часи, коли люди
тільки починали робити писанки, вони не були такими довершеними, як сьогодні:
це були елементарні зображення предметів,
явищ, узорів, а вже з роками розписування великодніх яєць стало мистецтвом.
Поруч із писанками неодмінним атрибутом
Великодніх свят у наших предків були гаївки — народні пісні із закликанням
весни. Їх виконували діти й незаміжні дівчата. За словами етнографів, ця
традиція також прийшла до нас з часів язичництва.
У великодньому циклі свят є ще великодні
ігри, яких налічують величезну кількість. Під час цих ігор молодь будувала
різноманітні вежі, каталася на гойдалках, водила хороводи та катала яйця. Деякі
ігри були суто розважальними, інші — демонстрували чоловічу силу та витримку, а
більшість ігор мала характер залицяння. Проте всі вони так чи інакше щось
символізували: наприклад, якщо комусь вдалося збудувати високу вежу, це
означало, що пшениця цього року обов’язково вродить, бо буде така ж висока, як
вежа. А ось биттям писанок люди, ймовірно, хотіли прискорити появу нового
життя, а молодь мірялася, в кого писанка гарніша та міцніша.
Згідно з першою легендою, яка
згадується у грецьких рукописах Х століття, Марія Магдалина прийшла до
римського імператора Тиберія зі звісткою про воскресіння Христа й подала йому
яйця в якості подарунка. Імператор не повірив, що Ісус воскрес, і промовив:
"Скоріше це яйце стане червоним, ніж буде можливим воскресіння з
мертвих". І тут у всіх на очах яйце почервоніло.
Коли Ісус Христос ходив зі святим
Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там невірні були.
Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як
торкнеться камінь Ісусової одежі - зробиться з нього писанка, а як торкнеться
грудка, то перетвориться на крашанку.
Було це давно, дуже давно. Ще
тоді, коли Ісуса Христа мали розіп’яти на хресті. Плакала, гірко плакала Мати
Божа і не знала, як допомогти синові, що робити, щоб його врятувати. Аж ось що
прийшло їй на гадку: принесе подарунок Пілатові. Нічого в неї немає, та, може,
всевладному Пілатові сподобаються помальовані узорами яйця, і він помилує її
сина
Швидко взялася до роботи. На
білих, мов сніг, яєчках почала писати прекрасні візерунки. І щойно сльоза
падала на яйце, як одразу ставала червоною, мов кров, крапкою. Коли вже
намалювала з десяток яєць, зав’язала їх у хустину й вибралася до Пілата.
Прийшла до його палати й упала перед ним навколішки. Та, як ставала на коліна,
хустина розв’язалася, і всі писанки покотилися по цілому світі. Закотилися вони
й в Україну.
Ніс убогий чоловік яйця у кошику
на базар продавати, а в цей час вояки вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був
тяжкий, і Спаситель раз у раз падав під його тягарем. Побачив чоловік муки
Спасителя, лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов допомагати Ісусові нести
хрест - і ніс аж до місця розп’яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика,
то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки.
Андрій М’ястківський Казочка про писанку.
Залишивши гніздечко, покотилось
яєчко… Та котилось воно недалечко.
Квочка з курчатами на подвір’ї
гуляла, діток своїх забавляла.
– Мамо, он яєчко по стежинці котиться,
– сказало найменше курчатко. – Ану ж, яке воно на колір?
– Біле, як сніг, – сказала
квочка.
– А сніг який? – спитав півник,
бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили.
– Такий білий, як оте яєчко, що
котиться, – відповіла квочка. – Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо
яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Закотили курчатка яєчко до своєї
хати й ну його фарбувати.
Припустив теплий дощик, потім
стала веселочка в небі.
Крашанки як захист
Першу крашанку зберігали як
оберіг від пожежі. Вірили, що якщо перекинути її через вогонь, пожежа вщухне.
Шкаралупою свячених яєць
підкурювали хвору людину чи тварину. Її давали курям, щоб краще неслися, і
худобі, щоб була здорова.
Великодні яйця та паски клали на
вулики в пасіках; на Юрія гладили худобу, щоб була гладка й здорова; вмивалися
водою з крашанками - на красу й багатство.
Під впливом Австро-Угорщини в
Західній Україні прижився образ великоднього зайця, який приносить крашанки.
Там побутувала гра, коли діти шукають яйця, сховані ним або півнем.
Чому печуть паски?
Другим головним атрибутом
Великодня є паска. У християнстві вона символізує незриму присутність Ісуса.
Церковний хліб циліндричної
форми, який випікається в церкві в переддень Великодня, називається артос
("квасний хліб"). Випікання домашньої паски - це продовження цієї
церковної традиції.
Так, в Україні паски випікали
здебільшого з пшеничного борошна й прикрашали виліпленими з тіста квітками,
шишками, пташками й хрестами.
Паски намагалися пекти або в четвер,
або в суботу. Проте на Слобожанщині раніше можна було почути, що і в Страсну
п'ятницю їх пекти не гріх.
Надвечір замішували опару
(здебільшого на молоці), а зранку додавали борошна та яєць. Інколи яйця теж
готували з вечора: тоді вони давали жовтіший колір тісту.
Процес приготування вважався
сакральним. Нерідко господині виганяли всіх із хати, щоб ніхто не кричав під
час замішування й підняття тіста.
Посадивши хліб у піч, жінки
підстрибували, щоб паска була вищою, а також намагалися не сідати - щоб тісто
не осіло. Інколи для того, щоб витягнути вдалу паску, доводилося розбирати піч.
Паски сприймали як проєкцію
людини. Відомі ворожіння, коли по тому, як паска зійшла, пророкували життя
родини. Казали, що якщо паска впала, то це символізувало сильну хворобу або
смерть когось із сім'ї.
Крихти пасок закопували на
городі, чи в полі для кращого врожаю або віддавали тваринам. Викидати їх, як і
шкаралупи, було заборонено.
Великдень і зараз залишається
одним із найголовніших традиційних свят.
Що кладуть до великоднього кошика
для освячення?
Великодні частування — улюблені ласощі і
дорослих, і дітей. Традиційно, в святкову корзину кладуть здобні паски, сирну
паску, яйця, масло, шинку, ковбасу, сир, хрін, сіль. Ще випікали багато
солодощів, але їх не святили, так само як не брали до церкви ні вино, ні
горілку.
Примітно, що кожен з елементів свята символічний:
Сирна паска повинна мати форму
пірамідки. Це символ гори Голгофи, на якій розіп’яли Христа.
Паски зі здобного тіста
символізують життя Христа серед людей. Вважається, що паска довгий час не
черствіє. Тому за старих часів його з’їдали не відразу. Верхівку пасочки брали
з собою на перші весняні роботи в полі і з’їдали там, щоб рік був урожайним.
Великодній кошик досі має свої регіональні
особливості: крім пасок, у Центральній Україні до кошика клали крашанки у
шкарлупі, а на Галичині їх чистили. На Гуцульщині існувала традиція освячувати
воду, в якій варили яйця: вважалося, що якщо людина буде вмиватися цією водою,
її обличчя буде чистим та здоровим. У деяких регіонах освячували воду з
червоною писанкою, щоб потім вмиватися на красу.
Люди також складали до кошика предмети,
які, на їхню думку, могли б знадобитися та допомогти в господарстві, тож до
великоднього кошика іноді клали хрестики, медальйони, ікони та різноманітні
обереги.
Все, що було в кошику, навіть рушничок,
яким він покривався, наділяли магічним значенням. В українців була заборона
будь-що свячене викидати, його закопували, і вважалося, що там буде родити
нива, не буде бур’янів.
Як зустрічають Великодню неділю?
Це свято прийнято проводити в колі близьких
людей. За святковий стіл сідають відразу після церковної служби. В українців є
таке вірування про те, що саме на Великдень сонце піднімається, грає, танцює
над горизонтом та радіє з усім світом.
Розговлятися потрібно паскою або яйцем,
хоча наші предки розговлялися навіть хріном, щоб зуби не боліли.
Яскравий і зворушливий великодній
звичай — «христосування». Вітаючи одне одного, потрібно тричі поцілуватися зі
словами: «Христос Воскрес!». Відповідають на привітання фразою: «Воістину
Воскрес!».
Велика неділя символізує очищення душі та
позбавлення від гріхів, тому зустрічати її потрібно зі світлими помислами,
чистим не тільки фізично, а й духовно. У цей день не можна сваритися і лаятися,
всі образи слід пробачити й забути. Не варто також займатися домашніми
справами, роботою на землі, прибиранням.
Святкують Великдень три дні, протягом яких
віруючі христосуються, співають гаївки, обливаються та навідують родичів. Тож
гарних вам свят і смачної паски!
26 квітня - річниця аварії на ЧАЕС
26 квітня є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування всіх, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків.
26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах
1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.
2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.
2 дні світ нічого не знав про вибух.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.
26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.
1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.
Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.
15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.
Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.
Історична довідка
Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?
25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.
Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.
На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.
Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).
У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.
На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.
Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.
Коли почалася евакуація?
Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.
Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.
Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.
Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.
До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.
Ікона "Чорнобильський Спас" була написана Владиславом Горецьким на память про Чорнобильську трагедію з ініціативи Всеукраїнської громадської організації "Союз Чорнобиль України" та з благословення Митрополита Київського і всієї України Володимира. Образ відразу став шанованою святинею для всіх людей, які памятають страшну трагедію і поважають самовідданий подвиг її ліквідаторів.
У м. Долинська 26 квітня 2006 року відкрили памятний знак чорнобильцям.
(Фрагмент збірки П. Калюжка "Чорнобиль - знак біди на довгі роки")
23 квітня - Всесвітній день книги
Книга відкриває нові горизонти, робить людину щасливішою, приносить естетичну насолоду. книга - друг, який ніколи не зрадить, дасть пораду в скрутну хвилину. Відсвяткувати цей день можна по-різному: прочитавши цікаву книгу, замовивши у видавництві новинку, подарувавши книгу другові. Прочитані книги не повинні припадати пилом, прочитав - передай іншій людині , хай і вона нап'ється з цілющого джерела натхнення і світ стане добрішим!
Добірка цікавих фактів про книжки
- Паперові книжки читаються швидше. Це підтвердив своїм дослідженням Професор Якоб Нільсен, фахівець із комп’ютерів, у 2010 році. Він провів дослідження, та виявив: пропри те, що відсоток читачів електронних книг росте — паперові все ж вдається прочитати швидше, а засвоюються вони мозком простіше.
- Чим раніше — тим краще. Дослідження довели, що якщо вже в 4 роки привчати дитину до читання — то вона легко буде засвоювати нову інформацію. Якщо ж почати вчитися читати у 6 років — нові знання будуть даватися вже важче.
- Всього життя не вистачить, щоби прочитати хоча б 1% літератури. Адже, за підрахунком Google, де враховувались художні, публіцистичні та наукові твори, всього їх понад 130 мільйонів!
- Люди почали читати мовчки тільки в 4 столітті нашої ери. До цього людство завжди читало вголос.
- 33% американців не прочитали жодної книги після того, як закінчили школу. Хоча в США бібліотек в 7 разів більше, ніж McDonald’s.
- Рей Бредбері, автор «451 градус за Фаренгейтом», офіційно є нащадком однієї з Салемських відьом! Її було засуджено до спалення під час інквізиції у 1692 році. Давня родичка дивом врятувалася, й завдяки їй на світ в майбутньому з’явився відомий письменник.
- Найтовстіша у світі книга – англійський словник, що містить 8600 сторінок.
- Найбільшою книгою у світі є видана у 1976 році у Денвері, штат Колорадо, США, "Суперкнига”, розмір якої становить 274 на 307 сантиметрів, а вага – 252кг 600г, яка налічує 300 сторінок.
- Однією з найменших книг є томик віршів Т.Г.Шевченка "Кобзар”, який створив мікромайстер Микола Сядристий. Книга складається із 12 сторінок, кожна площею 0,6 квадратного міліметра. Перегортати сторінки можна тільки загостреним кінцем людської волосини. Книга зшита павутинкою, обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. На обкладинці – портрет поета та зображення хати, де він народився.
- Найбільше видання у світі – це багатотомна збірка "Акти і публікації Британського парламенту 1800-1900 років”. Усі томи збірки важать разом 31 тонну. Для того, щоб їх прочитати, потрібно понад 6 років.
- Перлиною слов’янської поліграфії вважається книжка "Байки” І.Крилова, видана в Санкт-Петербурзі у 1856 році. Книга менша за поштову марку, тому читати її можна лише за допомогою лупи.
- Однією з найбільших старовинних книг є гігантський атлас вагою 120кг, який знаходиться в Державній бібліотеці в Німеччині. Виданий він у 1661 році і має розміри 170 на 110см.
- Стародавні люди писали на каменях, стінах печер за допомогою малюнків. Це було піктографічне письмо. На стінах храму у Фівах вирізьблено найдавніший літопис. Стіни ці є своєрідними сторінками книги, найбільшої у світі за своїми розмірами – кам’яні аркуші її сягають до сорока метрів у ширину.
- У давнину існували глиняні книги. У таких книгах писали загостреними паличками. Глину сушили, загартовували у вогні. Такі книги були важкі і незручні у користуванні.
- У стародавньому Єгипті книги писали на папірусі. Папірус – болотяна рослина зі стеблом висотою 4-5 метрів. Стебла папірусу розрізали на тонкі смужки, розкладали їх так, щоб край однієї смужки заходив на край другої. Краї приклеювали. Другий шар тонких смужок накладали перпендикулярно до першого. Накладені смужки пресували, просушували. Написану на папірусі книжку згортали в сувій (найдовший сувій має понад 40 метрів довжини). До ХІV століття книги писали на пергаменті (за назвою м.Пергам, де його вперше виготовили). Пергамент виробляли зі шкіри молодих телят, ягнят, кіз.
- Писали на пергаменті чорнилом та різними фарбами. Чорнило робили із сажі, відвару кори вільхи та дуба. Заголовки, ініціали, великі букви виводили червоною фарбою. Використовували також охру – світло-жовту фарбу, лазур, золото, срібло.
- Усі рукописні книги переплітали. Палітурку виготовляли з дерев’яних дощок, обтягнутих шкірою, парчею, оксамитом та атласом. Потому прикріплювали металеві бляхи, аби книжки довше зберігалися. Зверху виготовляли срібні або золоті обкладки. Верхню кришку прикрашали дорогоцінним камінням, перлами.
- Припускають, що першим почав відливати металеві букви (з них складають слова, зі слів – рядки, з рядків - сторінки) німець Йоганн Гуттенберг, який жив у місті Майнці в середині ХV століття.
- Нещодавно стало відомо, що китаєць Бі Шен ще в ХІ столітті друкував книги з форм, складених з окремих ієрогліфів.
- Перша друкована книга "Львівський апостол” в Україні з’явилася у 1574 році. Її надрукував Іван Федоров, який випередив іноземних майстрів, так як винайшов спосіб друкування тексту двома фарбами одразу.
- Слов’янська писемність виникла у ІХ столітті. Було створено дві азбуки: "глаголицю” ("глагол” - писати) та "кирилицю” (на честь її автора Кирила).
- Перша бібліотека виникла майже 8000 років тому. Мешканці Давньої Месопотамії писали на глиняних дощечках за допомогою тонкої палички, яка називалась клин і спосіб письма називався клинопис. Дощечки випалювались, а найцінніші з них вміщувались у спеціальні конверти з глини, щоб не псувалися. Археологи знайшли тисячітаких дощечок, які зберігалися в палацах і були розсортовані в залежності від їх тематики.
- Бібліотеки Давнього Єгипту знаходились у храмах. Їх охороняли священники. Єгиптяни писали на папірусі, який потім згортали в рулон навколо палиці з наконечником і зберігали у скринях або на полицях.
- Найзнаменитіша була бібліотека в Олександрії. Вона виникла приблизно у 300 році до нашої ери. Там зберігалися понад 700000 сувоїв папірусу. Усі сувої були класифіковані за 120 темами і описані в каталогах.
- Давні римляни першими здогадалися будувати публічні бібліотеки. Юлій Цезар створив систему публічних бібліотек. Після його смерті вони почали користуватися особливою популярністю. Багаті мешканці Рима спеціально засновували бібліотеки для незаможних, а також самі збирали величезні колекції книг для себе. До четвертого століття в Римі існувало 28 публічних бібліотек.
- На початку нашої ери бібліотеки стали невід’ємною частиною церков і монастирів. Ченці читали і переписували книги і багато бібліотек підтримувалось завдяки їх зусиллям.
- Наприкінці періоду середньовіччя, коли були побудовані величні собори, люди почали будувати маленькі бібліотеки при соборах. Університети також почали колекціонувати книги. Університети Парижа, Флоренції славилися своїми колекціями "прикутих” книг. Книги було так важко робити, що їх приковували до стін великими ланцюгами, щоб уникнути крадіжки.
- З 1400 року Університет в Оксфорді почав збирати бібліотеку. Нині його Бодлейнська бібліотека – найбільша серед університетських бібліотек.* Публічні бібліотеки, якими ми їх знаємо сьогодні, існують всього 100 років.
- Перша бібліотека на Русі була створена Ярославом Мудрим при Софійському соборі в XІ столітті.
- Одна з найбільших бібліотек світу – Національна бібліотека конгресу США, яка заснована у 1800 році. Її книжковий фонд налічує 40 мільйонів примірників.
- Найменша у світі бібліотека розташована в індійському місті Амрістаре. У ній одна книжка.
- Найбільша бібліотека в Україні – Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського, заснована в 1714 році.
Великдень: історія виникнення свята
Неділя - це свято Великодня. Опівночі священик сповіщає «Христос воскрес!", на що парафіяни відповідають "Воістину воскрес!" Потім відбувається хресний хід та освячення обрядових страв: пасок, сирних пасок, крашанок, ковбас, хліба, вина тощо.По завершенню церковної служби люди йдуть по домівках і починають розговлятися після Великого посту. За святковим столом збирається вся родина. Потім ходять одне до одного в гості, вітають, христосуються, носять гостинці, а також змагаються, чия писанка виявиться міцніше за всі і розіб'ється останньою.
ХРЕСТОМАТІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ЧИТАННЯ
В 1-2 КЛАСАХ
ХРЕСТОМАТІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ЧИТАННЯ
В 3-4 КЛАСАХ
А ви читали книгу, яка стала
бестселером у рік вашого народження
2 квітня - Міжнародний день дитячої книги
дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса
Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.
маленькому містечку Оденсе, розташованому на одному з датських острівців - Фіонсе. Він був неперевершеним казкарем, проте Андерсен не писав тільки
для дітей. Він хотів, щоб його казки читали і дорослі.
назвою «Сальна свічка». Рукопис був знайдений серед паперів в архіві
датського міста Оденсе місцевим істориком. Фахівці підтвердили
справжність роботи, яка, можливо, була написана відомим казкарем
ще в шкільні роки.
Після уроків
Хитрий Івась
На уроці
"Спортсмен"
Не вгадала
Усмішки-смішинки
19 березня – день народження Ліни Костенко
Цього дня народилася Ліна Костенко.
Ліна Василівна Костенко народилась у вчительській сім’ї. Батько Ліни самотужки вивчив 12 мов і був настільки талановитим та фаховим педагогом, що міг викладати будь-який шкільний предмет. 1936р. Костенки переїхали з рідного Ржищева до Києва, оселилися на Куренівці. По закінченні середньої школи Ліна навчалася в Київському педагогічному інституті. 1956р. закінчила Московський літературний інститут ім.М.Горького.
Поетичні збірки Ліни Костенко «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця» явили світові великий талант: ім’я поетеси зазвучало поряд із іменами видатних майстрів.
Щойно на початку 1960-х створився київський Клуб творчої молоді, як Л.Костенко взяла активну участь у його діяльності. Свіжість, новизна, оригінальність її поетичного слова сполучалася з критичним ставленням до радянського режиму. Від 1961р. почалися нагінки: їй закидали «аполітичність», припинилися зйомки фільму «Дорогою вітрів» за її сценарієм.
8 квітня 1963р. секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба на одній з ідеологічних нарад зазначив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко».
Це був відвертий сигнал: почався погром «шістдесятників».1963р. були зняті з друку книжки Ліни Костенко «Зоряний інтеґрал» та «Княжа гора». Вірші Л.Костенко друкувалися в Польщі й Чехословаччині, а в Україні вони з’являлися лише в «Самвидаві».
1965р. Ліна Костенко підписала протестний лист проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим та М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Михайлом і Богданом Горинями кинула їм квіти. Звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») та до львівських письменників із закликом виступити на захист заарештованих українських інтелігентів.
У травні 1966р. під час зборів у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців» І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва, Б.Гориня, Ліна Костенко стала на їхній захист. Присутня в залі молодь зустріла її виступ оваціями.
1968р. Ліна Костенко написала і надіслала в усі можливі інстанції листи на захист В’ячеслава Чорновола; вимагала, щоб газета «Літературна Україна», яка надрукувала наклепницьку статтю проти нього, оприлюднила її листа.
Ліну Костенко заборонили друкувати. Однак вона натхненно працювала (це тоді називалося «писати в шухляду»).
1969 р. в українській діаспорі було видано книгу Ліни Костенко «Поезії», до якої увійшли її найкращі твори, в тому числі — «самвидавні» вірші.
1973р. прізвище Костенко потрапило до «чорних списків»,що їх склав тодішній секретар ЦК з ідеології В.Маланчук. Тих, хто опинився у цьому списку, було заборонено навіть згадувати.
1977р., після відходу від справ В.Маланчука, вийшла друком збірка «Над берегами вічної ріки» — та сама, вірші з якої читачі переписували й поширювали, адже наклад був мізерним порівняно з попитом…
Її поезії з книги «Над берегами вічної ріки» і роман у віршах «Маруся Чурай» переписували від руки й передавали з рук у руки.
Її «Записки українського самашедшого» не лише стали бестселером, а й викликали шалену дискусію і в літературних, і в таких широчезних читацьких колах, у яких давно вже нічого не дискутувалося.
1979р. спеціальною постановою президії СПУ було вирішено надрукувати роман у віршах «Маруся Чурай», що 6 років пролежав «на полиці». Твір став потрясінням. 1987р., вже за «тепліших» часів, він був відзначений Державною премією імені Т.Г.Шевченка.
Потім були «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», збірка віршів для дітей «Бузиновий цар», поема «Берестечко», що її ілюстрував геніальний Сергій Якутович. Окремо була видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» (авторка прочитала її 1 вересня 1999 р. в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».Слухачі в залі не лише сиділи, а й стояли – так щільно, що плече торкалося плеча… )
Роман «Записки українського самашедшого» станом на червень 2011р.становив 80 тисяч примірників.
У лютому 2011р. вийшла поетична збірка «Річка Геракліта» — 50 нових поезій та написані раніше. Знову ж таки з ілюстраціями С.Якутовича.
2012р. в серії «Українська поетична антологія» видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» надрукувало книгу Ліни Костенко «Триста поезій».
Цього ж року видавництво «Либідь» презентувало монографію про Ліну Костенко авторства Івана Дзюби — «Є поети для епох»…
Вона ніколи не підробляла творчістю. І відмовилася від звання Героя України: «Політичні брязкальця не ношу!»
Дисидентка, лауреатка премій Шевченка і Петрарки.
Насправді жодні премії та нагороди не можуть зрівнятися з даром, що ним її наділив Господь. І жодні звання не можуть зрівнятися зі званням – Ліна Костенко.
x
Комментариев нет:
Отправить комментарий